Володимир «Хард» Харченко: «Історія вимагає від нас зупинити цю орду»
Володимир Харченко починає розмову з журналістом Дмитром Тузовим з відомого вислову: «Той, хто був на війні знає, що це несамовита нудьга, яка переривається миттєвостями несамовитого жаху». Надалі про нудьгу він не каже нічого, а жаху, схоже, мав більш ніж вдосталь.
Доцент Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, автор численних логотипів включно з логотипом одного з підрозділів ПДМШ Володимир «Хард» Харченко пішов на війну вже вдруге. Перший раз він потрапив до четвертої хвилі мобілізації 2015-2016 рр. Дев’ять місяців на передовій. Тоді ще не було чіткої лінії розмежування, і всі «лазили» по Донбасу, де хто хотів. «Ми з групою виходили на «нулі», і було справді страшно. Останній наш блок-пост, де тебе можуть врятувати, залишився за спиною, а ти йдеш по нейтральній території, усіяній мінами-розтяжками. Жах реальний». Утім, він каже, що зараз ситуація значно страшніша.
Коли 24 лютого його з дружиною розбудили вибухи, в них усе було вже складено, готово. Прихопили останні потрібні речі та зброю, кинули в машину собаку й кота та поїхали до академії. А там студенти – сім хлопців і дві дівчини – вже зайняли оборону, заготували коктейлі Молотова, та чекали на ворожі танки. Володимир зрозумів, що не може їх покинути. Почав їх організовувати, передавати досвід.
Коли загарбники відійшли від Києва, сидіти там далі не мало сенсу. «Треба цю заразу вичищати». Але коли прощався зі студентами, попередив їх, сесію все одно доведеться здавати. «Ви працюйте, а як у мене буде можливість – перевірятиму, коригуватиму, даватиму поради». Так і робить.
По дорозі на фронт «Хард» кілька тижнів попрацював водієм-санітаром ПДМШ.
Вже перебуваючи в зоні бойових дій, зустрівся зі своєю дочкою, з якою випадково опинився в одному місті. За фахом дочка – мистецтвознавець, а медиком стала в 2015 році, коли батько пішов на війну, а вона пішла на натівські курси рятування. Три роки відслужила за контрактом у 81-й окремій аеромобільній бригаді. Була в авдіївській Промзоні в 2017 р., коли було загострення.
Його дружина каже, що він її вдруге «підставив», коли знову пішов на війну. Ще в 2015-му він обіцяв їй не брехати про те, що з ним відбувається. Але Володимир не міг відкрито сказати дружині, що його група на п’ять діб виходить у «сіру зону», де могло статися, що завгодно. Тому казав, що їдуть заготовляти дрова. І дружина знала, що це означає, і ці п’ять днів сиділа, як на голках. «Це значно важче, ніж те, що робив я в цей час».
Росіян він називає зазомбованими. «Кажуть: хай путін здохне. Але я бачу, що не путін нищить людей, знущається, вбиває, катує, а росіяни, які для мене перестали існувати як люди. Це якась зараза, пошесть на нашу землю. Історія вимагає від нас зупинити цю орду, по-максимуму знищити, повиривати їм ікла. Це – наше завдання, як я його бачу».
