Вікторія Крамаренко стала героєм статті The Washington Post
Газета The Washington Post у вчорашньому числі розповіла про чотирьох українських жінок, які не поїхали з України через московитську навалу, а залишились її захищати. Відкриває статтю «Українські жінки рішуче протистоять російським загарбникам» розповідь про фантастичну медсестру ПДМШ Вікторію Крамаренко.
Натовпи переляканих мирних жителів пробиралися під зруйнованим мостом, нажахані вибухами, ледь дихаючи, не ховаючи сліз. Багато хто кілометри йшов пішки. Дехто ніс людей на спині чи в руках стареньких. Вони притискали до себе дітей і домашніх улюбленців, несли пожитки, які їм вдалося прихопити.
Робота Вікторії Крамаренко – допомогти їм пережити цей етап їхньої небезпечної подорожі.
Як медик-доброволець, вона провела останні три тижні на лінії фронту в Ірпіні, місті на північ від Києва, де через штурм росіян загинуло багато людей, були зруйновані будинки, перерізаний телефонний зв’язок і доступ до інтернету. Її батьки досі перебувають серед тих, хто опинився за лінією фронту.
Під час рятувальної місії вона потрапляла під обстріли, влаштовувала мотузкову переправу для доставки предметів першої необхідності на інший бік і надавала допомогу цивільним, які отримали серйозні травми. Щодня її карета швидкої допомоги здійснює десятки поїздок між мостом і найближчим блок-постом, де врятовані мають можливість перепочити й перегрупуватися.
Жахи цього досвіду змінили її.
«Я усвідомлюю, що готова зубами перегризти горлянки ворогів, – каже вона. – Так вчинить з ними кожен із нас без винятку. Земля горітиме під їхніми ногами».
Крамаренко, якій 55 років, [заступник головного лікаря з питань медсестринства «Опікового центру»] в столиці, розпочала добровольчу діяльність як воєнний медик на сході країни у 2015 році, використовуючи свою відпустку для лікування поранених військових і цивільних на фронтах військового конфлікту з підтримуваними Москвою сепаратистами.
Коли минулого місяця Росія вдерлася в Україну, вона швидко зорганізувала прискорений курс тактичної медицини для новобранців Сил територіальної оборони, багато хто з яких став до бою без жодного бойового досвіду.
Але коли наступ Росії наблизився до околиць Києва, її робота перемістилася до розбитого мосту, який відокремлював місто [Київ] від її рідного міста Ірпінь. Побоюючись російського наступу на столицю, українські сили зруйнували цей міст, аби не стримати прохід ворожих військ. Цивільні, які рятувались від катастрофи, стали тікати до Києва, долаючи річку під руїнами мосту.
Багатьом із них переправитись на інший бік допомогла Крамаренко.
«Я вибрала таку професію, що вимагає служіння людям, – каже вона. – Я повинна допомогти їм врятувати життя».
Читати повністю на сайті The Washington Post.
