«Тільки всі разом, допомагаючи один одному, ми можемо стримати цю орду» – Геннадій Друзенко

Звернення до українців та друзів України по всьому світу

Майже півроку ми боронимо Україну від російської навали.

Будь-яка війна природно посилює роль держави у житті суспільства. Будь-яка війна природно зменшує простір свободи в країні, що воює. Будь-яка війна – це цензура у ЗМІ, обмеження свободи переміщення для громадян та додаткові регулювання і націоналізації в економіці.

Але природність обмежень воєнного стану не має затуляти від нас головної мети цієї війни – іншими словами, ЗА що ми воюємо. Звільнивши нашу землю від агресора, ми не маємо права стати схожими на нього. Ми маємо уникнути спокуси повірити в тиранію, звикнути до брутальності та змиритись з корупцією. Мовляв, війна все спише, а переможців не судять.

Тому всім, хто наразі допомагає українцям вистояти та виграти цю війну, вкрай важливо правильно диверсифікувати свою допомогу між державними інституціями, насамперед ЗСУ, та громадянським суспільством. В умовах війни конче потрібно зберегти і навіть посилити суб’єктність громадянського суспільства. Бо це наш головний антидот від пошесті русского мира. Не даремно, коли «совєти» прийшли на українські землі в першій половині ХХ століття, насамперед вони ліквідували різноманітні форми самоорганізації громадян: від «Просвіти» до кооперативного руху.

А відтак зараз доконечно плекати будь-які прояви інституалізованого громадянського суспільства. Особливо на фронті. Бо саме до тих, хто боронить Україну на передовій, сконцентрована найбільша довіра українців. Саме там продукується соціальний капітал. І саме на фронті кшталтуються нові лідери і карбуються нові сенси.

Вкрай важливо підтримувати ЗСУ, на плечі яких ліг основний тягар оборони нашої держави! Але не менш важливо підтримувати добровольчі формування – тих, хто робить свій внесок у боротьбу проти російських окупантів без допомоги і соціальних гарантій української держави. Тих, хто боронить Україну на свій страх і ризик – тільки завдяки вашій неймовірній довірі та підтримці.

Добровольчих формувань насправді залишилось небагато. Всі легендарні добробати увійшли до складу ЗСУ чи НГУ. Нещодавно створені ДФТГ (добровольчі формування територіальних громад) за означенням прикривають тили. З великих та відомих добровольчих формувань, що одразу спадають на думку, на передовій залишились «Госпітальєри» та Перший добровольчий мобільний шпиталь (ПДМШ) ім. Миколи Пирогова.

Насамперед ми рятуємо життя. На рахунку кожного добровольчого підрозділу тільки від початку великої війни – тисячі поранених, вивезених з поля бою, стабілізованих та доправлених до потужних лікарень у тилу. Але не тільки. Подеколи ми також по факту встановлюємо нові –кращі та технологічніші – стандарти надання медичної допомоги на фронті. Бо якщо ЗСУ можна порівняти з великою фабрикою з виробництва оборони країни, то добровольчі формування – це конструкторське бюро, де набагато менше бюрократії, властивій будь-якому державному організму, але більше простору для експерименту та пошуку нових – більш ефективних – підходів до розв’язання поставлених завдань.

І останнє. В добровольці не можна мобілізувати – до нас йдуть за покликом серця. Також перш ніж віддавати добровольцям наказ – з нами потрібно домовитися про співпрацю та взаємодію. І це вкрай важливо. Бо за словами Нельсона Мандели, «лише вільні люди можуть домовлятися. В’язні не можуть укладати угоди».

Сьогодні ПДМШ ім. Миколи Пирогова – не тільки складова сил оборони України. Ми також паросток нової України. України, в якій житимуть вільні люди, що домовлятимуться між собою, як їм будувати спільний дім і за якими правилами жити в ньому. Ми – спільнота, для якої слово солідарність важливіше за слово егоїзм. Спільнота, яка знає не тільки проти кого і чого ми воюємо, а й за що.

Але ми потребуємо на вашу підтримку! Ми можемо віддавати і щодня віддаємо наші сили, енергію, час, знання та досвід задля порятунку тих, хто боронить Україну. Ми щодня ризикуємо власним життям, рятуючи життя інших. Але нам потрібна ваша підтримка! Бо на відміну від наших героїчних Збройних сил та інших державних інституцій, ваша довіра і пожертви – це весь матеріальний ресурс, який ми маємо.

Доки ви підтримуватимете нас, ми будемо тими дріжджами свободи, які не дадуть Україні забути, за які цінності ми воюємо. За які принципи ми наразі платимо таку велику ціну. І якою має стати Україна, аби усім нам не було соромно приходити на могили до тих, хто поклав життя за краще майбутнє.

Геннадій Друзенко,
Президент та співзасновник
ПДМШ ім. Миколи Пирогова