Попрощатися з Пінчуком (заклик до українського неолігархічного бізнесу)
Останні років 20-25 українську матрицю визначали кілька олігархічних родин. Змінювалися парламенти, прем’єри, президенти. Незмінними залишались тільки справжні власники України. І саме вони, за гамбурзьким рахунком, несуть відповідальність за те, що радянська республіка з найбільшим оборонним та економічним потенціалом (в перерахунку на душу населення) перетворилася на найбіднішу країну Європи, яка стікає кров’ю. Бо Путін був певен: справжнім господарям України все одно під яким прапором інкасувати населення та територію…
Я сподівався, що велика війна та велика кров змінять бодай деяких з цих людей. Що бодай деякі з них припинять служити мамоні – і почнуть віддавати борги українському народові, коштом якого вони сколотили свої казкові статки. Я був наївним: дива не трапилось…
Наразі широко відомо, що на початку березня ПДМШ опинився у “запасному маєтку” родини Пінчуків. Маєтку, в якому 20 років ніхто не жив. Я кілька разів публічно пропонував Олені Леонідівні, яка є офіційною власницею маєтку, та Віктору Михайловичу передати свій маленький палац ПДМШ для створення на його базі сучасного медично-реабілітаційного центру для жертв цієї війни.
Публічної відповіді не пролунало. Непублічної також. І чомусь я певен, що її і не буде. Це до питання про справжні цінності “відомого українського мецената” та доньки другого українського президента, який і є справжнім батьком олігархічної України. Натомість до нас зачастили “гості” з дивними питаннями та перемовники з непристойними пропозиціями. Бо для власника маєтку війна, схоже, закінчилась: можна робити business as usual.
Слава Богу, ПДМШ за цей час став міжнародним феноменом – і в нас, окрім українських друзів, з’явились впливові друзі на Заході. Зокрема ті, хто заробили свої статки на інноваціях, а не приватизаціях. Також закритість та неефективність українських урядових структур спонукала навіть західні уряди почати співпрацю з ПДМШ напряму. Так ми отримали від Данського уряду справжній мобільний шпиталь вартістю в мільйони євро.
Аби ви розуміли справжню вартість цього королівського подарунку (Данія справді є королівством), достатньо сказати, що для його доставки знадобилось 11 фур або 4 залізничних вагони. При розгортанні він займає площу 80х80 кв. метрів. В ньому можна щоденно проводити сім складних операцій і 15 простих. Одночасно він вміщає до 30 пацієнтів. Ціле медичне містечко, яке можна розгортати в будь-якому місці, де знищена госпітальна інфраструктура.
Такий королівський подарунок, який ми сприймаємо, зокрема, як визнання заслуг та спроможності ПДМШ, фантастично збільшує наші можливості та автономність, але також – витрати та виклики.
ТОМУ МИ ШУКАЄМО СИСТЕМНИХ ПАРТНЕРІВ СЕРЕД УКРАЇНСЬКОГО НЕОЛІГАРХІЧНОГО БІЗНЕСУ, ЗДАТНИХ ПІДТРИМАТИ ПЕРЕТВОРЕННЯ ПДМШ НА СПРАВЖНІЙ МОБІЛЬНИЙ ГОСПІТАЛЬ З ПОВНІСТЮ АВТОНОМНОЮ ІНФРАСТРУКТУРОЮ.
Насамперед нам потрібна нова постійна база (це може бути санаторій, дитячий табір, готельно-ресторанний комплекс) на 100 ліжкомісць із закритою територією не менше 2 га, причому 1 га має займати відкритий простір, на якому ми будемо тренуватись розгортати данський мобільний госпіталь.
Я розумію, що ця війна виснажила національний бізнес. Я знаю, що у кожного порядного бізнесмена є свої підрозділи, які вони підтримують. АЛЕ! Але нам потрібно вчитися не лише підтримувати, а й виходити на новий рівень!
Бо Україні замало вистояти – Україні належить проторувати шлях у майбутнє. ПДМШ – одна з лабораторій цього невідомого наразі майбутнього. Яке ми творимо щодня своїм потом і кров’ю.
Якщо серед українських бізнесменів є ті, для кого ця війна не тільки за території та айдентику (колір прапора, мова, віра), а насамперед за принципово інший – справедливіший, вільніший, гуманніший та керативніший – світоустрій, запрошуємо до партнерства! Бо якщо війну за майбутнє в Україні спонсоруватиме тільки Захід, це буде неправильно. І ми в це майбутнє не прорвемось.
І пам’ятаймо: олігархічна матриця України та російська агресія – це глибоко пов’язані між собою речі. Допоки ми не змінимо цю матрицю, ми ніколи не переможемо “рускій мір”…
Геннадій Друзенко
