Калюжі крові, страшні поранення та думки про «заморозку» війни: як медики працюють на «нулі»
Молодша медична сестра Марина Яременко – позивний «Марфа» – родом із Чернігова. У перші дні повномасштабного вторгнення Росії рятувала цивільних і військових у місті, пише Gazeta.ua.
«Сорок п’ять діб бомбили місто, було переповнене відділення, а багато людей не вийшли на роботу, бо боялися або не могли доїхати. Ми розривалися – стільки роботи. Люди без рук, без ніг потрапляли», – згадує Марина.
«Привезли хлопця ввечері, був турнікет накладений, а на лобі кров’ю написано «11:15», а привезли його о 19:30. Він повз сам довго, нога була вся в грязюці, а потім його підібрали хлопці й привезли. Просив: «Хлопці, не ріжте ногу, бо моєму синові сьогодні чотири роки».
До Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова Марина потрапила у листопаді. Довго шукала інформацію, заповнювала документи.
«З травня кожний місяць телефонувала. А в листопаді вже мене забрали, прямо на Бахмут. Нас підготували, одягнули броніки. Я була статистом, заповнювала форми. Через хвилин 40 привезли одну машину, згодом другу. Тільки пам’ятаю, що всі як одна сім’я підхоплювалися – біжать, несуть, хтось ріже одяг, турнікети знімають. Тут мене хтось хапає за руку й каже: «Бери бандаж!» У нього були великі дірки на кінцівках. Треба було дуже швидко все робити».
