Друзенко: «З нетерпінням чекаю мирного часу»

В останні день другої осені повномасштабної війни швейцарська газета Bündner Zeitung опублікувала статтю про Геннадія Друзенка — співзасновника і президента Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова. Подаємо повний переклад статті українською мовою:

Помічник захисників України та його прибічник із Граубюндену

Десять років тому Геннадій Друзенко заснував в Україні медичну організацію. Сьогодні він насамперед допомагає постраждалим від війни – також завдяки пожертвам з кантону.

Наприкінці, після нашої розмови, стоячи на терасі на даху медіа-будинку, Геннадій Друзенко глибоко зітхає. «Я з нетерпінням чекаю мирного часу», — каже він тихим голосом і показує на залитий сонцем щойно засніжений гірський краєвид кантону Граубюнден. «Коли буде мир, я хотів би приїхати сюди, щоб кататися на велосипеді зі своєю дружиною».

Друзенко не знає, коли він зможе вирушити у свій велосипедний тур Граубюнденом. Ніхто не знає. П’ятдесяти-п’ятирічний чоловік родом з України, і допоки там триватиме загарбницька війна Росії, його життя обертатиметься не навколо велоспорту, а навколо термінової допомоги постраждалим: як військовим, так і цивільним. Друзенко є засновником організації «Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Миколи Пирогова». Медики-добровольці та санітари рятують поранених, надають їм медичну допомогу.

Тур особистої вдячності

Цієї середи наприкінці листопада Друзенко перебуває не на своїй батьківщині в Україні, а у Швейцарії. Від імені свого проекту він хоче особисто подякувати меценатам, зокрема Едуарду Вердеру, який живе в місті Кур —столиці кантону. Дружина Едуарда родом з України і відтоді, як Росія вторглася в цю країну, війна не полишала його думок. «Якось я натрапив на згадку про організацію Геннадія Друзенка в газетній статті, — розповідає він. — Мене дуже вразив він і його організація, і я відразу відчув бажання зробити невелику [за швейцарськими мірками — ПДМШ] пожертву. Це дає мені відчуття, що я роблю хоч щось, аби полегшити страждання в Україні». Вердер каже, що для нього нестерпною є думка про те, що цивільне населення поблизу фронту і бійці на фронті залишаться без медичної допомоги в екстреному випадку. «Організація Геннадія допомагає там, де це зараз найгостріше». І він робив пожертви, бо знає, куди вони йдуть і як будуть використані.

Заснований до нападу беркутівців

За словами засновника, від початку [повномасштабної] війни в Україні організація Друзенка надала медичну допомогу 29 тисячам людей. «Від самого початку — близько 90 тисячам». Друзенко заснував організацію задовго до торішнього нападу на його батьківщину — в рамках протестів проти тодішньої української влади на Майдані в Києві. Він побачив фотографії поранених міліцією демонстрантів і вирішив допомогти. «Я опублікував пост у Facebook, щоб знайти однодумців». Він розраховував, що допомога буде потрібна кілька днів чи тижнів. «Відтоді минуло майже десять років». Десять років, які кардинально змінили життя Друзенка. Він не є ані лікарем, ані політиком, а правником, який спеціалізується на конституційному праві та конституційній діяльності. «Навіть зараз пораненим допомагаю не я, – підкреслює він. — Я лише організовую і створюю необхідні умови». На додаток до пошуку добровольців, – наразі участь у роботі добровольчого шпиталю взяли вже понад тисячу людей, – моє завдання також включає пошук жертводавців. Пожертви надходять з усього світу, зокрема і з Швейцарії, та не лише від Едуарда Вердера з Кура. «Наприклад, один швейцарський донор дозволив нам придбати дві нові машини швидкої допомоги», — каже Друзенко.

Що буде після війни?

Попри те, що 55-річнному правникові-конституціоналісту доводиться піклуватися про транспортування пацієнтів, лікарні та поранення, він продовжує жити не лише сьогоднішнім днем. «Я вже думаю про майбутнє моєї країни», — пояснює він. «Тепер ми повинні почати визначати курс на період після війни». Під цим він має на увазі не лише реконструкцію будівель та інфраструктури, але, насамперед, політичних процесів та інституцій. «Коли війна закінчиться, ми маємо бути напоготові», – зауважує він. Нинішня ситуація, «в якій політичні рішення приймає невелика група людей», зумовлена війною. Але в мирний час Україні потрібна конституція, яка гарантувала б демократію в довгостроковій перспективі. Також Друзенко розмірковує про те, як можна закінчити війну, – і ідеї засновника громадської організації не завжди збігаються з ідеями президента України Володимира Зеленського. «Президент сказав, що ми повинні битися до останнього чоловіка в останньому селі», — каже Друзенко. «Моя мета — рятувати людей». Тому він запитує себе, наскільки високою має бути ціна, щоб зберегти Україну в її первісному географічному обсязі. «Ми повинні менше запитувати себе про те, наскільки великою має бути наша територія, а більше про те, як ми хочемо жити на цій території в майбутньому», – стверджує він. Друзенко покладає великі надії на українське громадянське суспільство. «Це також наша сила в цій війні», – підкреслює він. Люди об’єднались і долучились, що також є причиною успіху його організації. «Немає бюрократії, немає громіздких процесів, але є максимальна прозорість».

Все одно потрібна допомога

Друзенко наголошує, що у швейцарців є підстави продовжувати надавати Україні допомогу, зокрема фінансову. «Це особливо стосується приватних ініціатив у країні, бо уряд вже отримує підтримку від інших урядів». Він наводить дві основні причини для втручання: «По-перше, це не війна між двома державами чи різними етносами, а війна світоглядів. Варварство стикається з цивілізацією, демократія — з тиранією». Це також війна, яка стосується традиційних західних цінностей, як-от свобода, людяність і гідність. З іншого боку, за словами Друзенка, тривала війна несе в собі ризик того, що фронти ще більше затвердяться, а дії будуть ставати все більш безжальними. «Є небезпека, що ми станемо занадто схожими на наших ворогів», – попереджає він. А саме цього Друзенко, конституційний правник, помічник захисників України, фандрейзер, навряд чи захоче. Він хоче миру. А потім, можливо, проїхатися Граубюнденом на велосипеді.