До ПДМШ веде самоповага. А ще реклама і внутрішній голос

Влад «Аліс» – хірург, закінчує інтернатуру і планує бути травматологом. До ПДМШ потрапив після того, як почув рекламне оголошення по Radio ROKS що на фронті потрібні лікарі-добровольці. «Мій внутрішній голос підказав, що потрібно це зробити – подати заявку».

Зв його словами, мотивацією було бажання не втратити зв’язок із реальністю, якою сьогодні є війна. Бо в мирних містах ти відвідуєш затишні кав’ярні, повертаєшся додому з роботи, лягаєш в чисте білосніжне ліжко. «Рано чи пізно ти забуваєш про реалії», – розповідає Влад і додає ще одну, «не менш важливу» причину, чому він на фронті: «Щоб не припинити себе поважати».

Вадим «Ватсон» – фельдшер швидкої допомоги в мирному житті – про свою мотивацію каже, по суті, те саме, тільки стисло: «Тут я тому, що, мабуть, маю бути тут».

З початком повномасштабної війни Вадим пішов у добровольці. Потім намагався підписати контракт із ЗСУ, але йому відмовили, як він каже «через вік». Повернувся до цивільного життя, але за три місяці зрозумів, що не може сидіти вдома, бо «втрачає себе». Випадково натрапив на рекламу ПДМШ, навів довідки і «зрозумів, що це – мій варіант».

Дивіться відео про один з епізодів співпраці ПДМШ з батальйоном «Дике Поле» під час Харківської операції минулого року.