Геннадій Друзенко: “Крім трагедій та геройства, війна – ще й великий полігон майбутнього. Там з’являються рішення, яких не знайдеш у жодному підручнику”
У зоні АТО медики Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова іноді роблять такі операції, яких ніколи б не зробили у своїй рідній лікарні. Про це керівник і співзасновник ПДМШ Геннадій Друзенко заявив у четвер під час передачі “Форум громадського здоров’я” – спільного телевізійного проекту телеканалу ТБ-7 та Національної медичної палати України.
“Нагадаю, що і наш покровитель Пирогов, і такі світочі української та радянської медицини як Шалімов та Амосов вийшли з війни. Бо війна має не тільки темний бік. Війна – ще й величезний експериментальний майданчик. Тому крім тої щоденної важкої, прикрої роботи ми також досягаємо якихось нових форм”, – сказав Геннадій Друзенко. “Хочеться, щоб це не “лягло в стіл” і не чекало дисертацій по завершенню війни, а щоб утілювалося в життя. Крім трагедій та геройства, війна – ще й великий полігон майбутнього. Там з’являються рішення, яких не знайдеш у жодному підручнику,” – підкреслив він.
Друзенко був запрошений на передачу її ведучим, відповідальним секретарем НМП Сергієм Кравченком, який минулого року очолював одну з ротацій мобільного шпиталю, аби розповісти про останнє відрядження до зони АТО. Утім, співрозмовники обговорили багато інших питань, серед яких і спеціалізовані десанти лікарів-добровольців на Схід, співпраця зі Збройними силами України, і плани ПДМШ на майбутнє.
Як повідомив керівник шпиталю, сьогодні медики ПДМШ перебувають на ротації в Станично-Луганській та Попаснянській лікарнях, на підстанції швидкої допомоги в Авдіївці, а також у 30-й окремій механізованій бригаді. Крім того, в останні місяці пироговці знайшли дуже цікавий та ефективний формат так званих спеціалізованих десантів. Ідея полягає в тому, аби замість кількох лікарів, які працюють на Сході цілий місяць, зібрати доволі велику бригада спеціалістів, які кілька днів працюватимуть з певною цільовою групою. Почали з десантів дитячих лікарів – уже провели три такі десанти, причому в останній місії до дитячих лікарів приєдналися дерматологи, які обстежили дорослих пацієнтів.
“За цей час оглянули близько тисячі дітей, фактично охопивши усі навчальні заклади Попасної. Результат приголомшливий. Уперше до нас приїхали навіть представники обласної адміністрації, бо раніше ми до них стукали: чим допомогти? (Хоча з Луганщиною легше, ніж з Донеччиною.) Тут дійсно було увімкнено режим повного сприяння. І дуже тішить, що це запрацювало, дало ефект”, – зазначив Друзенко.
Він також сказав, що третій десант, зробивши висновки з перших двох, не просто здійснив профілактичний огляд, але й домовився, що складні пацієнти зможуть приїхати в Київ і полікуватися в провідних закладах України. Для Попасної, де на 50 тисяч населення району, з яких, мабуть, щонайменше 10 тисяч дітей “це, звичайно, величезний подарунок і чудовий шанс”, – наголосив Геннадій. “Наші лікарі – добровольці. Але ж у кожного з них є основна робота, і вони пообіцяли брати [таких пацієнтів] до своїх профільних лікарень, переговоривши з керівництвом”, – сказав він.
Щодо дерматологічного десанту, Друзенко подякував професору Олександру Літусу, завідувачу кафедри дерматовенерології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, насамперед за те, що він погодився, “бо, як правило, ми знаємо, що професори – люди зайняті, і їх не так багато. Вони ж не просто там оглянули пацієнтів і провели кілька операцій – вони ще й провели навчання. Бо вже стояла апаратура, якою місцеві лікарі не вміли користуватися”.
Друзенко звернувся до “колег і друзів, які пишуть великі стратегії”, зокрема Міністерства охорони здоров’я та аналітичних центрів, закликавши їх частіше “спускатися на землю”:
“Приїжджайте, подивіться, що працює! Знаєте, треба садити в землю ті зерна, які проростуть на українських чорноземах, а не де-небудь в Європі, Канаді чи Америці. Просто різні землі, різний клімат, різна ментальність, різна історія. Чомусь виходить, що ПДМШ без жодної копійки може обстежити тисячу дітей, а бюджети, лікарні, ДОЗи, МОЗи так і не спромоглися це зробити за три роки. Тому закликаємо наш позитивний досвід брати на озброєння та поширювати – ми ним радо поділимося. Якщо цим лікарям не я буду ходити по знайомих і шукати 200 євро, щоб купити квитки на потяг, а профінансує якась або міжнародна благодійна організація, яка пише величезні томи стратегій, або навіть наш рідний бюджет, то, гадаю, результат буде ще більш фантастичним. Тому закликаємо до співпраці. Іноді, бачите, щось проростає без великих стратегій просто методом спроб і помилок”.
За словами Геннадія Друзенка, у ПДМШ знайшли форму роботи, яка досі працює: “Ми досі залучаємо лікарів, знайшли тих, хто допомагає, фінансує – ті, хто в нас вірить. Бо я ж не маю жодних адміністративних важелів, тому кожне фінансування, кожна машина, кожен талон на пальне – це конвертація довіри, яку лікарі заслужили своїм потом і героїчною працею. Бо так близько до пацієнтів не працюють лікарі ніде: вони живуть у сусідній палаті, вони доступні 7/24, і вони дійсно не тільки лікують тіла людей, а часто, врешті-решт, змінюють їхню свідомість. Бо дуже важко бачити весь час поруч лікаря – українського патріота, з українським прапором на нашивках, який часто розмовляє українською, і вірити, що українці – це “зла хунта”.
Найбільшою проблемою сьогодні у діяльності ПДМШ його керівник назвав взаємодію зі Збройними силами України. Попри всі зусилля, завдяки яким шпиталю вдалося домогтися “найвищого затвердження порядку” залучення медиків ПДМШ до складу сил та засобів анти терористичної операції, з кожним новим керівником штабу АТО – а вони міняються щотримісяці – доводиться все починати з чистого аркуша.
“Я від цього абсурду стомився. Наші лікарі є в “тридцятці”, їх нагороджують. Наприклад, Ірина Чекан уже більш як півроку там, тобто довше за штатних військових. (Вона дуже хотіла підписати контракт, але після 50 не підписують, і тоді вона зайшла через ПДМШ.) Є купа подяк, грамот, навіть відзнак певних дивізій. Але є “штабні”, яким, очевидно, папірці є набагато важливішими за здоров’я [воїнів]”, – сказав Геннадій Друзенко.
Насамкінець він звернувся до українських лікарів, парамедиків, водіїв, запросивши участі в роботи мобільного шпиталю: “Ви маєте унікальний шанс, не спалюючи мости з цивільним життям, не відриваючись від сім’ї та роботи, на місяць поїхати та подивитись, що таке війна на Сході на власні очі. Випробувати себе, пожити у важких умовах, але чудовому оточенні. Бо всі, хто повертається в ПДМШ, говорять, що з таких людей дуже важко знайти у звичайному житті. Ми запрошуємо вас приєднуватися до нашої великої сім’ї, в якій вже понад 300 медиків-добровольців”.
