Ми змусили державну машину формалізувати з нами стосунки, – розповідає Геннадій Друзенко. – Щомісяця ми отримуємо по два запити: один – від військово-цивільних адміністрацій, а другий – із Центрального військового медичного управління Збройних Сил України, де чітко говориться, що нам туди-то й туди-то потрібні такі-то лікарі. Звичайно, зараз конфлікт перейшов на значно нижчу фазу інтенсивності. Якщо під час виходу наших військових із Дебальцевого, були сотні поранених за день, то нині їх, слава Богу, може бути 1-3 на тиждень. Із іншого боку, з’явилися стимули: зарплата, забезпечення. Тобто медична служба Збройних Сил нині в значно кращому стані.
