Ілля Чайковський: “Хочемо запровадити в українському війську польові лабораторії для визначення боєздатності та стану здоров’я військовослужбовця”

Ілля Чайковський – фахівець з медичної кібернетики та лікар функціональної діагностики у сфері кардіології. Кандидат наук, старший науковий співробітник Інституту кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України. А ще – науковий директор Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова. Приводом для інтерв’ю з ним стала ідея нового проекту спільно з ПДМШ: запровадити у Збройних Силах України польові лабораторії, які б дозволили визначати не просто стан здоров’я військовослужбовця, а його здатність виконувати бойові завдання в екстремальних умовах.

Ілля виявився напрочуд цікавим співрозмовником і дуже скромною людиною, незважаючи на всі свої регалії (про це піде мова нижче). Розповідаючи про свою роботу, він майже ніколи не каже “я” – завжди тільки “ми”. Довелося уточнити: хто такі “ми”? “У нас є група в Інституті кібернетики, до 15 людей, – пояснив Ілля. – Я навіть не знаю, хто її очолює – кожний зі свого боку. Я відповідаю з медичного боку. З технічного – інша людина. З програмного – інші. У нас повна демократія”.

Ми зустрілися в одному з кабінетів Національного військово-медичного клінічного центру “Головний військовий клінічний госпіталь”. (Між Інститутом кібернетики і клінічним центром є договір про науково-технічну співпрацю – ще з довоєнних часів. Саме Ілля Чайковський ініціював укладення цього договору.) Обстановка в кабінеті доволі спартанська: два столи і кушетка, а на самому почесному місці – як залізний трон королів Вестероса – височить якийсь величезний апарат. Як виявилося, цей монстр – розробка згаданої групи Інституту кібернетики, яка перебуває в авангарді світової кардіологічної діагностики.

Ми з Іллею вже знайомі, тому на “ти”. Розмова почалася з привітання, адже місяць тому Королівське медичне товариство, засноване в Лондоні ще 1805 року, обрало Іллю Чайковського своїм дійсним членом.

Що ти зробив, щоб це поважне товариство обрало тебе своїм дійсним членом?

Я не знаю, що я зробив. То була їхня пропозиція – я не докладав до цього жодних зусиль, та й узагалі мало що знав про це товариство. Гадаю, це пов’язано з нашою “оксфордською активністю”.

Що це за активність така?

Ти зараз перебуваєш у кабінеті, де встановлена магнітокардіографічна система. Це – перспективний і потенційно важливий інструмент функціональної діагностики, який вимірює не електричну – як електрокардіограф – а магнітну компоненту електромагнітного поля серця. Для чого? Аби кардинально підвищити насамперед чутливість неінвазивного дослідження електрофізіології серця. Справа в тому, що магнітне поле дуже чутливе до найперших патологічних змін у фізіології міокарда. Тобто ще до появи симптомів захворювання, які можна виявити іншими методами. Проте магнітне поле серця дуже слабке – значно слабкіше за магнітне поле Землі та індустріальний магнітний шум, тому зареєструвати його набагато складніше, ніж зробити звичайну електрокардіограму. Але ми вміємо це робити за допомогою надчутливого датчика, який називається SQUID – Superconducting Quantum Interference Detector (надпровідний квантовий інтерференційний детектор).

Це ваша розробка?

Так. Але, звичайно, SQUID не ми придумали. Його придумали досить давно, в Америці. Але ця система клінічного аналізу даних – повністю наша розробка, за яку ми свого часу отримали державну премію. З цією розробкою ми працювали в Німеччині, інших країнах Європи, а також у Китаї досить багато. А зараз, і, гадаю, цим можна пишатися, у нас є проект в Оксфорді. Тобто одна високотехнологічна компанія, яка частково перебуває у власності одного з підрозділів Оксфордського університету, вбачає у цьому методі чималий потенціал. Ми виготовили вже чотири такі системи в рамках нового проекту для Великої Британії. У цьому проекті також беруть участь китайські партнери. Ми успішно просуваємося до отримання знаку CE Mark, який свідчитиме про відповідність системи директивам і стандартам Європейського Союзу. Одночасно ми проводимо аналогічну сертифікацію в Китаї – також просуваємося успішно.

Ми не єдині у світі займаємося магнітокардіографією. Але наша система має свої суттєві особливості та є багато в чому піонерською і з технічної, і – головне – з медичної точки зору, бо у ми маємо розвинуту систему клінічних критеріїв, яка дає можливість застосовувати цей метод. Ще в 2013 році МОЗ затвердив відповідні методичні рекомендації. Тобто Україна тут перебуває на передових позиціях.

Можемо похвалитися, що українська технологія магнітокардіографії в рамках цього оксфордського проекту почала функціонувати у знаменитому Госпіталі Джона Редкліффа (John Radcliffe Hospital), який є головним клінічним госпіталем медичного факультету Оксфордського університету. У цьому госпіталі особливо добре розвинена кардіологічна служба. Своїми попередніми роботами, презентаціями, статтями ми переконали керівництво госпіталю, що проведення наукових досліджень за допомогою нашої системи має сенс. Її встановлено у коронарографічному відділенні.

Інші “оксфордські” дослідження пов’язані з електрокардіографічною тематикою. Вони також відносяться до напряму клінічної кібернетики, який я розвиваю. Ми співпрацюємо з відділом епідеміології університету, який наразі проводить найбільше у світі популяційне дослідження, в якому беруть участь понад 500 000 осіб. Разом з ними ми удосконалюємо спосіб електрокардіологічної діагностики гіпертрофії лівого шлуночка – шукаємо ознаки, що найбільш імовірно свідчитимуть про виникнення найнебезпечніших захворювань серця. У цій роботі нам дуже допомагає колектив українського стартапу Cardiolyse, який, до речі, був визнаний кращим в Україні та одним з кращих у Європі. Це не моє оціночне судження, про це і довідки є (посміхається).

А ще наш прилад був використаний в Канаді для тестування в рамках NHL Combine – процедури добору нових молодих гравців для команд північноамериканської Національної хокейної ліги.

Гадаю, завдяки цій активності мене і запросили до Королівського медичного товариства. Може, знайшли мої публікації в Інтернеті й подумали, що їм бракує членів з України (сміється).

У дипломі написано, що ти тепер можеш користатися з привілеїв, передбачених статутом Королівського медичного товариства. Що це за привілеї? Спецпайок? Позачергове встановлення телефону?

Вони мають на увазі доступ до, так би мовити, клубу та його можливостей. У них є будівля з готелем і рестораном у Мейфер – престижному районі Лондона. Цей клуб виглядає, як у кіно – справжній такий англійський клуб з портретами видатних людей на стінах. Один з привілеїв – мене туди пускають. Більш того, я можу приймати там своїх гостей. Якби я зупинився в тому готелі, то мав би знижку. Але і зі знижкою це дуже недешево. Я також маю право безкоштовно брати участь у численних конференціях, які проводить товариство. Але головний привілей для мене – доступ до їхньої електронної бібліотеки, яка охоплює понад п’ять тисяч медичних видань. Для нас в Україні це справді привілей але за ці привілеї я мушу платити “невеличкий” членський внесок – 200 фунтів на рік. Як ти розумієш, невеличкий він для європейців чи американців.

З іншого боку, знаючи, скільки коштує доступ до наукової літератури – передплата журналів чи придбання окремих статей – 200 фунтів на рік це справді небагато.

Рік тому у “Фокусі” було опубліковано інтерв’ю, яке взяв у тебе письменник Володимир Рафеєнко. Ти був представлений як кандидат медичних наук, старший науковий співробітник Інституту кібернетики ім. Глушкова НАН України, член-кореспондент АТН України, доктор медицини (Німеччина), ад’юнкт-професор університету в канадській Реджайні. Нічого за рік не змінилося?

Ще один поважний китайський медичний університет запросив мене бути його guest professor.

Що мені здалося цікавим: у Німеччині ти – цілий доктор медицини, як House, M.D., а в Україні – тільки кандидат в доктори…

Можемо про це поговорити. Я вважаю, що необхідність другого наукового ступеня, ця двоступенева система в тій формі, що існує у нас зараз, є якимось рудиментом радянщини. Є науковці, які активно працюють, а процедура захисту докторської дисертації працювати заважає. Мене просто вганяє в депресію думка про необхідність оформляти всі ці бюрократичні папери. Може, це була моя слабкість, що я своєчасно цього не зробив. Але була одна цікава робота, потім інша…

У Німеччині також формально двоступенева система, але вона насправді не така, як наша. Наприклад, якщо людина активно працює, має багато проектів, достатньо публікацій, потрібних для докторського ступеня (а у мене їх більш ніж достатньо), то займатися цією бюрократією не потрібно. Так, там також є певна процедура щодо узагальнення результатів своєї наукової діяльності (і це правильно) але у набагато більш творчій і економній за часом формі – другий ступінь можна отримати за авторефератом і науковою доповіддю.

Якщо спростити, чи можна сказати, що ти зазіхнув на святе? Адже за нинішньої системи є два бенкети після захисту, а ти хочеш один забрати.

Ні-ні, якраз проти бенкетів я нічого не маю! (Сміється) А якщо серйозно, в англосаксонських країнах, де наука розвивається найуспішніше, такої двоступеневої системи взагалі немає.

Невже не ясно, що головним в оцінці кваліфікації науковця мають бути посилання на його публікації (а в мене їх все ж таки майже 350), його участь у міжнародних проектах тощо? Так і роблять у країнах, які ми справедливо називаємо розвинутими.

Це все на мій погляд не так вже й складно втілити у життя – було б бажання.

Президент ПДМШ Геннадій Друзенко сказав, що ви плануєте запустити новий проект: польова лабораторія для визначення боєздатності та стану здоров’я військовослужбовця в екстремальних умовах за стандартами НАТО. Так?

Так.

В арміях країн НАТО вже діють такі польові лабораторії?

Упевнений, що так. Розробка таких систем моніторингу боєздатності та стану здоров’я військових почалася там ще років 10 тому. У всякому разі, це випливає зі звіту голландських колег, який в мене є.

Те, що пропонуєш ти – відтворення закордонного досвіду в Україні чи власна розробка?

Давай спочатку розберемося, що це таке. Це – мультипараметрична лабораторія. Тобто вона вимірює багато фізіологічних параметрів, і вони можуть бути різними: наприклад, в Нідерландах – однин набір параметрів, в у нас – інший. Ми впевнені в тому, що таку мультипараметричну лабораторію ми фактично вже розробили, що той маленький електрокардіографічний прилад, який ми з ПДМШ застосували для проведення кардіоскринінгу, і є основою мультипараметричної лабораторії. Він ще буде удосконалений, але до нього вже додані певні функції. Тепер він визначає стан серця, стан автономної нервової системи, певною мірою психоемоційний стан, стан судин. Також передбачена функція визначення рівня гемоглобіну – працюємо над підвищенням надійності вимірювання.

Наразі проект запровадження таких польових лабораторій перебуває на стадії ідеї. Ми щойно завершили проект за темою Національної Академії наук, у рамках якого було створено п’ять аналогічних комплексів. Їх уже майже сертифікували в Україні, що дуже важливо. Але їх задумували для визначення стану поранених у госпіталях, у тому числі мобільних. А новий прилад – майже такий самий, лише дещо дороблений – має бути призначений для загалом здорових воїнів, аби визначити, чи можна розраховувати на того чи іншого бійця в екстремальних умовах.

До речі, групу розробників висунули на здобуття премії КМУ за розроблення і впровадження інноваційних технологій.

Тобто є всі підстави використовувати те, що вже фактично створено. Що стосується серійного виробництва цих лабораторій, то це могло би взяти на себе НВП “МЕТЕКОЛ” у Ніжині, яке бере активну участь у всіх наших розробках. Питання тільки в політичній волі та фінансуванні, тобто має бути держоборонзамовлення. До речі, буквально в цьому місяці ми виграли проект в рамках держзамовлення МОН України на створення і впровадження дещо подібних лабораторій, але призначених для професійного добору в МВС та МО.

Цей новий проект з ПДМШ плануєте здійснити в розвиток того рекордного кардіоскринінгу восени 2015 року на Хмельниччині, коли за неповні два місяці були зроблені кардіограми 22 433 особам у 565 населених пунктах області? Адже для проведення кардиоскринінгу команда розробників надала ПДМШ 13 експериментальних портативних супер-електрокардіографів, які роблять дуже точну ЕКГ, інтерпретують її показники та ще й фіксують психоемоційний стан пацієнта.

Безумовно. Хочу ось що сказати. Якщо ми ведемо мову про лабораторію, хай навіть польову, то при ній має бути якийсь, умовно кажучи, лаборант, який буде здійснювати вимірювання. Наприклад, це може бути санінструктор. А ще ми думаємо про прилади індивідуального використання, над якими, можливо, працюватимемо разом з партнерами з Індії. З ними я зустрічався в Лондоні. Це, до речі, цікава історія, про яку варто розповісти.

Є група науковців в одному з університетів Нью-Делі, які знайшли нас через Інтернет. Вони хотіли приїхати в Україну, аби поспілкуватися з нами. Ми надіслали їм запрошення, але українське посольство відмовило їм у візі через те, що у них ще немає з нами договору. Тому я зустрівся з ними в Лондоні – саме в клубі Королівського медичного товариства. Можна сказати, скористався привілеєм дійсного членства у цьому товаристві.

Індійські колеги продемонстрували свій патч, як вони його називають – невеличка розетка, яку наклеюють на тіло. Вона працює чотири доби, реєструючи шість електрокардіографічних відведень і передаючи їх на станцію в радіусі кількасот метрів. Є варіант і з накопичувачем інформації в самому патчі.

Цей пристрій дуже дешевий та надійний. Я його випробував на собі – дві доби носив.

Є й український розробник надмініатюрного шестиканального електрокардіографа – київська компанія “Сольвейг”.

Тобто це все – ідеї, які ми хочемо розвивати разом з ПДМШ.

Чому розроблені вами прилади назвали супер-електрокардіографами?

Головне те, що розроблене нами програмне забезпечення має дуже високу чутливість. Це дозволяє побачити існування проблеми в організмі на найбільш ранній стадії, коли звичайна ЕКГ жодних відхилень не зафіксує, тобто діагностувати не тільки те захворювання, яке вже існує, а й ризик виникнення хвороби у майбутньому. Отже, це – інструмент для профілактичної медицини, про яку зараз так багато усі говорять, особливо в контексті медичної реформи. Також важливо, що результати подаються у наочній формі, зрозумілій для людини без медичної освіти.

Наскільки я знаю, ти працював у ПДМШ не тільки в тилу, але й ближче до фронту. Що ти робив?

Це був також кардіоскринінг – у районах Луганської області, прилеглих до лінії фронту, головним чином у Станиці Луганській. Ми обстежили близько трьох з половиною тисяч мешканців області. За задумом, як і на Хмельниччині, він стосувався цивільних, але військові також ним зацікавилися, і ми провели невеликий кардіоскринінг серед близько сотні військовослужбовців одного з батальйонів.

Це було в 2016 році. А роком раніше я ще їздив на тиждень до Бахмута – вчив користуватися електрокардіографом.

Як кажуть наші натівські друзі, командирам це потрібно. З досвіду нашої роботи в Станиці Луганській можу підтвердити, що можливість визначення стану бійців викликає велику зацікавленість і наших командирів.

Ці кардіографи вже не експериментальні? Їхнє використання уже почали впроваджувати в практику?

“Експериментальні” означало, що вони ще не сертифіковані. Ці кардіографи ми сертифікуємо у складі комплексу – лабораторії, про яку ми з тобою вели мову. Зараз ми майже завершили сертифікаційні доклінічні й клінічні випробування. Процес технічної сертифікації – дуже складний. “Укрметртестстандарт” цього року запровадив європейський регламент, дуже суворий. Вони його справді дотримуються.

Наскільки важливими для наукової роботи твоєї команди розробників були результати, отримані в ПДМШ?

Це насправді була велика наукова робота в сенсі великих даних – big data. І, звичайно, в Інституті кібернетики ми намагаємося всебічно проаналізувати ці великі дані у їхньому зв’язку з економічними, соціальними та демографічними показниками Хмельницької області, які нам надали статистичні органи. Ми ще не завершили цю роботу, бо вона вимагає застосування суперкомп’ютера, який має й інші завдання.

Як ти взагалі опинився в ПДМШ? Це шпиталь тебе знайшов чи ти знайшов шпиталь?

Нас познайомили спільні знайомі у вже згаданому стартапі Cardiolyse, який розвиває хмарні електрокардіографічні технології. Я там зустрівся з пироговцями Євгеном Найштетіком і Мариною Московко. Так я і опинився в ПДМШ.

Олександр Железняк