Лікар ПДМШ проаналізував ситуацію в Станиці Луганській
Перший місяць нинішнього не надто спекотного літа депутат Волинської обласної ради, лікар відділення анестезіології та інтенсивної терапії Волинської обласної клінічної лікарні Сергій Сівак провів там, де може стати спекотно будь-якої миті за будь-якої пори року. У складі червневої ротації Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова луцький анестезіолог працював у Центральній районній лікарні Станиці Луганської – селища не просто прифронтового, а розташованого фактично на самій лінії розмежування. Цей досвід спонукав пана Сергія підготувати інформаційну записку з аналізом ситуації, що склалася у сфері охорони здоров’я в цьому селищі та загалом у прифронтових населених пунктах сходу України.
Найближчими днями Сергій Сівак збирається передати підготовлену ним інформаційну записку Олегу Мусію, заступнику голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я. За словами автора, він дав ознайомитися з документом своїм колегам по ПДМШ, які цілковито погодилися з його змістом, що засвідчили своїми підписами: хірурги Тамара Ковтун із Дніпра і Вадим Мартаков із Запоріжжя, анестезіолог Сергій Москалець із Дніпра, акушери-гінекологи Йосип Кутасевич із Вінниці та Мар’яна Побережник зі Стрия, отоларинголог Юлія Паскевич із Києва. Таким чином, ця інформаційна записка є колективним документом. Весь подальший текст є структурованим стислим викладом записки.
Вступ
Хоча мова йде про одну з багатьох лікарень Донецької та Луганської областей, що опинилися у складній ситуації, пов’язаній з російсько-українською війною, ми переконані, що схожі питання та проблеми наявні також і в інших медичних установах у зоні військового конфлікту (Новоайдарська, Попаснянська, Бахмутська ЦРЛ).
До військового конфлікту Станично-Луганський район та його адміністративний центр нараховували відповідно 65 і 16 тис. населення. Специфічною особливістю Станично-луганської ЦРЛ було її географічне наближення до обласного центру, Луганська – 18 км. ЦРЛ було введено в експлуатацію в 1984 р. Лікарня розрахована на 290 ліжок із типовим штатом працівників.
У серпні 2014 р. територія лікарні опинилась під перехресним вогнем артилерії. Через два прямі влучення в будівлю було повністю зруйновано крівлю, панельне перекриття ліфтової шахти, вибиті усі шибки, порушені комунікації електро- та водопостачання. Також кілька десятків мін і снарядів розірвалось на території лікарні. За кілька місяців активних бойових дій штат лікарні скоротився більш ніж на половину. Однак силами й коштами обласної та районної ради, зусиллями трудового колективу і за фінансової підтримки міжнародних організацій, приватних підприємців та інших спонсорів діяльність лікарні з квітня 2015 р. відновлено в цілодобовому стаціонарному режимі.
Сьогодні Станиця Луганська є одним із географічно найвіддаленіших райцентрів контрольованої українською державою частини Луганської області. До Сєвєродонецька – новоствореного адміністративного обласного центру та імовірного центру госпітального округу – 150 км (3–3,5 години їзди на автомобілі по магістралі з ділянками практично відсутнього асфальтового покриття), а до Біловодська, лікарня якого розрахована на прийом вагітних та породіль Станично-Луганського району, у тому числі їхнього оперативного лікування – 70 км.
Станично-Луганська ЦРЛ фактично розташована на лінії ведення бойових дій, відстань від якої до лікарні складає лише 3–4 км. Протягом періоду ротації (з 1 до 30 червня 2017 р.) за винятком кількох днів сутички з ворожою стороною із застосуванням стрілецької та іншої зброї не відбувались, можливо, завдяки так званому “хлібному перемир’ю”.
Через близькість до Луганська – потужного промислового центру, багато мешканців селища та району працевлаштовані в неконтрольованому українською владою колишньому обласному центрі. Щодня близько 6–7 тисяч місцевих жителів перетинають контрольно-пропускний пункт в обидві сторони. Такому стану речей сприяє відсутність промислових і сільськогосподарських підприємств на території району, незацікавленість або самоусунення влади від процесу створення нових робочих місць, стимулювання розвитку приватного підприємництва, залучення інвестицій тощо.
Проблеми
Одною з проблем у галузі охорони здоров’я Станично-Луганського району є кадровий дефіцит, насамперед – лікарського персоналу. Станом на сьогодні територіальне медичне об’єднання не має жодного отоларинголога, фтизіатра, рентгенолога, трансфузіолога, уролога, лікаря-лаборанта та деяких інших спеціалістів. Для потреб району необхідно залучити 36 лікарів, з яких 26 – суто в ЦРЛ, у тому числі кілька лікарів сімейної медицини. Неможливо виконати клінічний протокол, якщо лікар, наприклад, позбавлений можливості провести елементарні біохімічні обстеження крові, отримати консультації суміжних спеціалістів чи вчасно і в необхідному обсязі виконати процедуру трансфузії крові (відділення переливання крові не функціонує, хоча саме його послуги в період ведення активних бойових дій є воістину неоціненними).
Некомплект середнього персоналу складає приблизно 30–35 відсотків, що також вносить серйозний елемент нестабільності в діяльність закладу.
Проблемою є також те, що обласні лікувальні та діагностичні заклади залишились на окупованій території. Наприклад, сьогодні обласна лікарня складається з кількох розрізнених частин, розташованих у містах Сєвєродонецьку, Лисичанську, Рубіжному. Обласний онкологічний диспансер займає лише 20 ліжок центральної районної лікарні у м. Кремінному без украй необхідних відділень хіміо- та рентгенотерапії. Комп’ютерних томографів у містах обласного значення є тільки два, причому обидва – у приватній власності. Коли пацієнту з важкою черепно-мозковою травмою була потрібна консультація нейрохірурга, виявилось, що на контрольованій території є тільки три такі фахівці.
Вважаємо за потрібне торкнутися й питання інформаційної присутності (точніше повної інформаційної відсутності) держави Україна в засобах масової інформації, якими користується населення цього та інших районів Луганської області. Тридцять два канали телебачення так званої “Луганської народної республіки” та Росії з постійним промиванням свідомості від Кисельова, Плотницького та інших голосів “русского міра” і жодного українського телеканалу чи радіо. Друковані видання приходять із запізненням п’ять – сім днів і можуть називатися українськими лише умовно. Зусиль волонтерів, українських артистів, що зрідка виступають перед місцевим населенням, абсолютно недостатньо для українізації свідомості місцевих жителів.
Можливі рішення
На наш погляд, міцне становище української влади на проблемних територіях, зокрема у сфері медицини, має бути забезпечене наявністю повного комплекту лікарського та сестринського персоналу, здатного надавати необхідну для рівня ЦРЛ медичну допомогу, а також, повноцінним бюджетним фінансуванням закладів охорони здоров’я, що розташовані в зоні АТО. Одним із варіантів залучення медичного персоналу для роботи в цих закладах може бути “пряник” у вигляді підвищеного коефіцієнту заробітної плати – 1,5. Зрозуміло, що реалізація такої програми вимагає додаткового бюджетного фінансування та відповідних змін законодавства.
Відсутність або несформованість мережі обласних лікувально-діагностичних закладів на контрольованій частині Луганської області повинна бути в найкоротші терміни ліквідована профільним міністерством, Кабінетом Міністрів та обласною державною адміністрацією.
Для вирішення проблеми інформаційної відсутності необхідно якнайшвидше встановити потужну телерадіостанцію, до зони покриття якої увійде вся територія Луганської та Донецької областей, зі звичним набором українських телевізійних і радіоканалів.