Вірус “нєпущать” у штабі АТО або Навіщо заганяти “медичний спецназ” у підпілля?

Схоже, що з кожною ротацією керівництва антитерористичною операцією деякі новоприбулі офіцери штабу АТО підхоплюють вірус “нєпущать”, який у деяких випадках змушує їх діяти не тільки всупереч логіці, але й всупереч письмово оформленим наказам свого начальства. Під словом “начальство” ми маємо на увазі не абикого, а Міністра оборони України та Начальника Генерального штабу Збройних Сил України. Симптом цього “вірусного захворювання” – органічне несприйняття добровольців загалом і Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова зокрема.

Для ПДМШ існує спеціальна процедура, ухвалена Міністром оборони України генералом армії Степаном Полтораком 28 липня 2016 р.: “Порядок залучення цивільного медичного персоналу до складу сил і засобів АТО“. Підставою для ухвалення цього порядку стала доповідь Начальника Генерального штабу ЗСУ генерала армії Віктора Муженка, який, власне, і запропонував механізм залучення, передбачений чотиристороннім меморандумом про взаємодію в рамках проекту “Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Миколи Пирогова” (між ПДМШ, МО, ГШ ЗСУ та МОЗ). Здавалося б, які питання можуть виникати у штабного офіцера, якщо він має письмові документи за підписами такого високого начальства? Але…

“Коли в штабі АТО змінюється керівник, а це відбувається щотримісяці, все починається, як з білого аркуша, – поскаржився журналістам президент ПДМШ Геннадій Друзенко у четвер під час прес-конференції в УНІАН, в якій також взяли участь лідер руху “Справедливість” Валентин Наливайченко та водій-санітар ПДМШ і рок-музикант Андрій Антоненко (Riffmaster).  – Таке враження, що жодної інституційної пам’яті, жодної послідовності, жодних законів не існує. Зараз нове керівництво зробило великі очі: “Ми вас не знаємо, ви добровольці, чого ви хочете? Ідіть гуляйте”.

За словами Антоненка, на практиці це виглядає так: медик добровольчого шпиталю прибуває до штабу з рапортом про залучення таких-то медиків ПДМШ, а рапорт просто не приймають.

“Я там [у штабі АТО] був не один раз, допомагаючи нашому командиру з документами, – розповів Riffmaster на прес-конференції. – З одного боку, люди [на передовій] раді, що ми там є, але знаходяться один-два персонажі, які, наче, лобіюють чиїсь інтереси”. Антоненко каже, що при цьому йому доводилося чути від штабних полковників такі фрази: “Це хто такі? Добровольці? Женіть їх нафіг звідси! Вони тут не потрібні”. (Можна припустити, що вразливість душі, притаманна рок-музикантам, не дозволила Андрію вимовити слово, яке він приховав за евфемізмом “нафіг”.)

Такий підхід дивує Андрія, бо “ми все робимо своїми коштами, своїми силами, заганяємо туди власний транспорт, бо його катастрофічно не вистачає, медевак виконує свою роботу безкоштовно”.

А, може, медики-добровольці ПДМШ й справді не потрібні у військових частинах у зоні АТО і лише плутаються під ногами добре налагодженої військової медичної служби? Під час прес-конференції було показане коротке відео про “буханці”, як називають карети швидкої допомоги на фронті. Найкращою їхньою характеристикою є слова лікаря: “Краще, ніж нічого”.

 

На відміну від штабних, бойові офіцери відгукуються про ПДМШ у зовсім іншому ключі. Так, за словами Антоненка, легендарний генерал-майор Ігор Луньов, командувач Силами спеціальних операцій, назвав ПДМШ “медичним спецназом”, який не просто виконує рятувальну роботу з перевезення, як таксисти, а саме витягає людей із зони бойових дій. “Якби не ПДМШ у часи боїв за Донецький аеропорт, нам було б дуже складно”, – процитував Андрій командувача ССО, яким Riffmaster присвятив одну із своїх нещодавніх пісень.

Те, що бойові офіцери ставляться до медиків добровольчого шпиталю саме так, підтверджує і автор цієї статті. Ось, наприклад, що сказав мені командир 30-ї ОМБр у грудні 2016 р.:

“Уже понад рік ми разом з ПДМШ. Вони виконують усі поставленні завдання, як правило, на передовій. Врятували вже більше двох десятків життів бійців моєї бригади. Жінки виносили на своїх плечах поранених. Рятували життя навіть тих, хто здавався безнадійним. Я щиро їм за це вдячний”.

Заступник командира 2-го батальйону цієї бригади:

“Медики ПДМШ тут на вагу золота. Вони дуже корисні, дуже нам допомагають. У нас тут є свої лікарі, але на них покладені функції не тільки рятівників. Адже у нас є й стаціонарні хворі, які вимагають уваги, лікування, вивезення для подальшого обстеження, відправки до госпіталів, якщо потрібно. Медики не можуть розірватися – якщо вони вивозять соматичних хворих на обстеження до найближчого населеного пункту, де стоїть наш госпіталь, і, можливо, відправляють до іншого лікувального закладу на подальше лікування, а в цей час, не дай Боже, тут когось “зачепить” – хто буде рятувати, витягувати поранених, стабілізувати їх і відправляти далі? Нам не вистачає професійних медиків. Вони у нас є, ми працюємо з ними, навчаємо, але ж не можемо їх “розмножити”. Штат медиків повністю не укомплектований, а укомплектовувати аби ким, ненавченими, без диплома лікарями – навіщо воно нам потрібно?”

За даними віце-президента ПДМШ із взаємодії зі Збройними Силами України та іншими збройними формуваннями Олександра Гагаєва, лише за травень і червень цього року тільки в одному з батальйонів бригади медики ПДМШ надали медичну допомогу майже 50 військовослужбовцям у званні від рядового до підполковника.

Отже, медики-добровольці на фронті, все-таки, потрібні. І вони там залишаються, хай “нелегально”, попри всі військово-бюрократичні перешкоди. Але навіщо заганяти у підпілля медичний спецназ –ПДМШ, який, за словами Друзенка, “був і залишається найбільш системним і легалізованим волонтерським медичним проектом на сході”?

“Зробіть як слід, зробіть самі! – закликав військове керівництво президент ПДМШ на прес-конференції. – Ми підемо по своїх роботах і повернемося до своєї улюбленої діяльності. Андрій пише чудові пісні. Я – юрист за освітою. Медиків не вистачає і в цивільних лікарнях. Зробіть! Не можете – не заважайте і увімкніть зелене світло. Ми ж не просимо машини, медикаменти, паливо. Ми все забезпечуємо самі. Дайте легальний статус! Ми вимагаємо поновити вже затверджену процедуру залучення медиків-добровольців ПДМШ до проведення антитерористичної операції”.

З такою ж вимогою виступив і лідер руху “Справедливість” – стратегічного партнера ПДМШ. “Зараз, у цю хвилину, в цю спеку поруч з траншеями на передовій – 30 медиків ПДМШ. Три швидких, які постійно працюють. І працюють, повірте мені: є і бензин, і ліки, які надали волонтери”, – нагадав Наливайченко журналістам.

Пироговці не сидять, склавши руки й чекаючи зі “штабного моря” погоди. Поки медичний спецназ робить свою роботу на фронті підпільно, керівники шпиталю в тилу намагаються вилікувати штабістів від “нєпущального” вірусу, залучивши до проведення цієї терапії громадськість, ЗМІ, парламентарів. За кілька днів до прес-конференції народний депутат Сергій Мельничук після зустрічі з Друзенком направив звернення до Міністра оборони Степана Полторака та Начальника ГШ ЗСУ Віктора Муженка. У зверненнях законодавець вимагає забезпечити щомісячне офіційне залучення персоналу ПДМШ до участі в антитерористичній операції, а також з’ясувати причини недотримання чинним керівництвом Оперативного штабу з управління АТО порядку такого залучення.

Далі буде?

P.S. Коли цей матеріал уже було підготовлено до публікації, президент ПДМШ Геннадій Друзенко повідомив, що після депутатських звернень та прес-конференції штаб АТО вийшов на зв’язок і пообіцяв відновити офіційне залучення медиків-добровольців ПДМШ до проведення АТО. “Чекаємо на видачу офіційних наказів по червневій ротації”, – сказав Друзенко.

Утім, враховуючи, що згадана в статті проблема повторюється кожні три місяці, ми вирішили не відмовлятися від публікації – будемо вважати її профілактикою описаного тут “вірусного захворювання”.

Олександр Железняк