Навіщо ми працюємо з цивільними мешканцями Сходу? – Президент ПДМШ Геннадій Друзенко

Якщо зовсім лаконічно, то це наша війна за майбутнє Донбасу. Москва та ЛДНР воюють за те, аби повернути історію назуспіт, намагаючись воскресити небіжчика СРСР. Українські бійці воюють за сьогоднішній Донбас, за його землю, міста і села. Медики-добровольці Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова воюють за серця місцевих мешканців, насамперед дітей, за якими майбутнє Донбасу.

Бо навіщо нам ця земля, якщо ті, хто живуть на ній, вважатимуть Україну мачухою, а не рідною матір’ю?

А підстав вважати Київ вітчимом у місцевих досі чимало. Не будемо згадувати інформаційну політику чи радше її відсутність – поговоримо про медицину. Офіційна статистика кричуща:

• в Луганській області (райони, які контролює Київ) фактично кожна друга медична посада в державних та муніципальних закладах охорони здоров’я вакантна; якщо бути точним, ванті 46,67% медичних посад;
• з 99 позицій, передбачених штатним розписом лікарень Луганщини, на 100% вакантними є посади по 30 позиціях (це означає, що на контрольованій українським урядом території Луганщини немає жодного (!!!) дитячого гематолога, дитячого гінеколога, дитячого дерматовенеролога, дитячого кардіоревматолога, дитячого онколога і десятків інших фахівців);
• ще по 42-х позиціях на Луганщині бракує більше 50% медичних фахівців (наприклад, торакальних хірургів, рентгенологів, ревматологів, офтальмологів, онкологів, наркологів тощо);
• по жодній позиції немає 100-відсоткового заповнення вакантних посад.

Ситуація в контрольованих українським урядом районах Донеччини аналогічна.

І після цього хтось запитує, чому місцеві на Донбасі недолюблюють Україну і ностальгують за СРСР?

Напевно, прийде час і ми зможемо відвоювати Донбас, але, як казав мудрий Наполеон, “багнетами можна зробити все що завгодно; тільки сидіти на них не можна.”

Ми цінуємо українські багнети, але воюємо на нашому медичному фронті насамперед за душі і серця донеччан та луганчан. Якщо ми, боронь Боже, програємо нашу битву, нам прийдеться ще довго на Донбасі сидіти на багнетах, їсти з багнетів і ходити з багнетами до вбиральні.

Яким бути Донбасу завтра, вирішують не дипломати в Мінську, не політики в Києві та навіть не військові у Генштабі – це вирішують медичні десанти ПДМШ, які працюють по всій лінії фронту.

Геннадій Друзенко, президент ПДМШ