«Тут психологічно важко. Але коли знаєш, що можеш врятувати чиєсь життя, забуваєш про все»
Медики-добровольці ПДМШ Людмила («Ляля») і Діма («Дельта»), не зговорюючись, пояснюють своє перебування на фронті тими самими словами: у цей час ми потрібніші тут.
Ляля — з Ужгорода. Працює в реанімаційному відділенні лікарні. Дельта — киянин, лікар швидкої допомоги.
Ляля колись потрапила в страшну аварію. Тоді її лікар сказав їй: «Ти вижила. Борися, і ти будеш жити».
«Так само Україна, — каже Ляля. — Вона вистояла, вижила, вона бореться. Ми переможемо, і Україна буде жити і процвітати».
«Розумію, що тут небезпечно, — зауважує Дельта. — Але за той місяць, що я тут був, я краще усвідомив ціну життя».
«Буду приїжджати сюди, скільки буде потрібно», — додав він.
«Тут психологічно важко, — зізнається Ляля. — Але коли ти включаєшся в роботу і знаєш, що можеш врятувати чиєсь життя, то забуваєш про все».