Покличте батю: Вражаюча історія одного фото або Чергова безсонна ніч анестезіолога-добровольця ПДМШ

– Що там? Що зробили? – питає молода анестезіолог ПДМШ, зустрічаючи наступну евакуаційну бригаду у напівосвітленому коридорі приміщення фронтового стабілізаційного пункту,

– Мінно-вибухова травма, знову, обширні пошкодження. Турнікети до години, знеболення і кровозупинні по стандарту, – звучить у відповідь уже з протишокової, куди в піжамі “влітає” лікарка.

– Батю, Батю! Покличте Батю! – між відповідями на запитання лікарів просить поранений боєць на операційному столі.

Травматична ампутація лівої ноги, торакальна травма, неповна ампутація правої ноги. Розтрощена ключиця, поранення живота… Молодий захисник у стані седації під час маніпуляцій анестезіолога-добровольця ПДМШ та військових медиків однієї з медрот продовжував кликати “Батю”. Лікарі думали, що то позивний котрогось побратима чи командира. Так часто трапляється. Бійці переживають за побратимів або ще з бою намагаються передати важливу інформацію.

Проте, прийшовши до тями остаточно, хлопчина вже серйозним голосом попросив покликати рідного тата, який служив разом з ним в підрозділі і, разом з еваком, привіз зраненого сина до фронтового медичного пункту. Батько стояв у коридорі, шалено хвилюючись за свою дитину. Старшого бійця лікарі пустили до протишокової та в одну мить всі усвідомили драматичність ситуації. Тато не мав поранень, натомість видно було біль в його очах, адже усвідомлював, що хлопчина лишиться без обох ніг. Та сину він передавав тільки заспокоєння та впевненість. Батько розумів, що син вижив, його врятували ці янголи без білих халатів. Усі бачили, що підтримка, яка передавалась через їхні стиснуті долоні, потрібна була обом.

У реанімаційному автомобілі ПДМШ медики-добровольці почули продовження щемливої сімейної історії. Батько і син – місцеві, разом пішли захищати незалежність України, коли на їхню землю ступив російський загарбник. Бригада евакуації ПДМШ безпечно та у стабільному стані доправила пораненого захисника до найближчого прифронтового шпиталю, де вже лікарі госпіталю взялися за подальше збереження врятованого життя молодого бійця.

Ані бригаду, ані місце подій ми не називаємо з мркувань безпеки всіх лікарів та пацієнтів.