БО, не ведмедик

Позивний “Бо”, 42 роки, водій-парамедик, старший водій на локації. У цивільному житті весь час працював за кермом, переважно на інкасації в банках. Шлях добровольця у ПДМШ розпочав 2015 року. З липня – перша довга п’ятимісячна ротація в Бахмуті, працював у селі Луганське, біля Світлодара, потім Золоте – до середини грудня.

“З початку повномасштабного вторгнення я приїхав до Києва на базу ПДМШ і так от по сьогоднішній день. В 16-му на місяць приїздив, у Луганській області, село Новоолександрівка. Потім в 17-му році 6-7 місяців добровольці працювали на КПВВ “Новотроїцьке”, надавали допомогу місцевому населенню, які переходили на ту сторону чи з тої сторони. А тепер не можу порахувати кількість ротацій, які провів у ПДМШ.

Нині війна зовсім інакша. До 22-го майже не працювала важка артилерія, максимум міномети, СПГ, РПГ, деколи танки з обох боків. Хоча теж потрібна була допомога.

У 18-му році пішов на контракт до ЗСУ, повернувся наприкінці 21-го. Була в нас в ПДМШ жіночка, бачилися на ротаціях, вона пішла в медпункт батальйону. Не було людей, потрібен був водій для військових медиків. Я погодився. Мав тоді їхати в Польщу, вже візу відкрив, подав документи. Але подумав, що ліпше тут лишитися. Подзвонив ще одному колезі-фельдшеру з ПДМШ, з яким в 16-му році познайомилися. До нас приєднався ще один пироговець, “царство небесне”, він загинув, був нашим командиром, начальником медпункту Юра, “Феофан” позивний. В ЗСУ служив, а в ПДМШ – його батько. Письменний прізвище. Лишалося пара місяців до “дембеля”, а він загинув”, – водій-парамедик відводить повні очі суму і дивиться вдалечінь.

Перша ротація після повномасштабного вторгнення для “Бо” почалася у Бахмуті з травня. Цього разу ветеран теж думав поїхати на заробітки закордон, та почалася велика війна, тож знову лишився в Україні.

“Я думаю, що я тут потрібен. Мої навички, мої знання. Вивчив дороги, населення. Знаю, як правильно спілкуватися з місцевими. Не дуже легкий народ тут живе, як то кажуть. Війна як війна. Тяжко, холодно. Місцевим холодно, голодно. Переважно лишаються ті, хто самотній, не має куди їхати, боїться, що його чекає попереду.

Тут є такі люди, які все життя прожили в містечку, навіть у Донецьку не були. Вони не знають, що в Києві робиться, за межами їх області чи закордоном. Телевізора російського понадивлялися у свій час. Був такий випадок ще в 15-му році: приїхали в Золоте, передавали гуманітарку цивільним. Там підійшов батько з дитиною, і його мати. Почав говорити “як добре в росії, скаржитися на війну “нашо та війна, закордоном погано, там люди ще гірше живуть”, ніж вони тут. Питаю: “Звідки Ви знаєте? Ви були закордоном?”. Каже: “Ні, не був, я по телевізору бачив, – питаю його: “А де Ви були по Україні? В столиці бували?”, а він каже: “Я в Донецьку навіть не був за все життя. Навіть паспорта нема і грошей, щоб виїхати з села фото вклеїти нове”. Є що чекають “руський мір”, є всякі соціопати: алкоголіки, наркомани,” – розповідає про місцеве населення “Бо”.

На локації ПДМШ старший водій опікується автотранспортом та господарством: освітлення приміщення, проводка на генератор, отримання посилок для медиків, ліки і медикаменти для лікарень та стабпунктів. Недавно отримали понад 300 кг одягу для військових на стаб на Бахмут. Лікарі розрізають пошкоджену форму в крові і бруді, тож потрібна зміна, щоб було в що одягти потім. Небайдужі українці передають футболки, светри, штани, костюми спортивні, білизну, тапочки, тощо.

“На мене чекає сім’я: дружина, двоє дітей, тепер уже внучка є. Син вдома, а дівчата закордоном поки, на новорічні свята мають приїхати. Скучив. Так довго в розлуці ще не були. Навіть коли в ЗСУ служив, то раз в пів року бачилися. А тут, на фронті – моя велика сім’я. Багато друзів, колег, близьких знайомих. Звикаєш до цих людей, одні їдуть, інші приїздять. Приємно, що вони повертаються.

Настільки звик до такого воєнного життя на колесах, що навіть не уявляю, чим буду займатися далі. Нашою перемогою буде тільки розвал росії. Навіть якщо ми їх до кордонів відсунемо, років через 5-10 росіяни знову на нас підуть. Доки імперія не розвалиться, як розвалився радянський союз, нічого не буде. Вони вже понад 300 років нас хочуть завоювати і завойовували ж. Доки федерація не розпадеться на московію і оті придатки. Після першої світової як ото німці отримали, наростили знову сили на другу світову, але не могли ніяк заспокоїтися, то їм “по шапці надали”. Такий же народ і в росії, який не звик працювати, самим щось винаходити, вони все крадуть, навіть пісні українські російською поперекладали.

Люблю подорожувати: Україною, закордоном, Карпати, походи. Не думав ще про то, чим займуся після припинення бойових дій. Ще зарано. Воно так скоро все не закінчиться. Коли ми проженемо росіян з українських земель, буде офіційна Перемога… То у нас всередині країни ще треба багато наводити ладу. Після кожної великої війни ще йде внутрішня війна. І внутрішнього ворога теж треба прибирати”, – завершує “Бо” говорити, бо по рації звучить черговий виклик евакуаційної бригади ПДМШ, попереду знову дорога реанімобіля: з Бахмута до Краматорська.