Геннадій Друзенко: все про ПДМШ, нічого про себе
Галереї «відеопортретів» медиків добровольців ПДМШ, майстерно «намальованих» журналістом Дмитро Тузовим, явно бракувало одного важливого портрету: Геннадія Друзенка. Формально Геннадій – співзасновник мобільного шпиталю та голова його Наглядової ради. Фактично – душа і серце ПДМШ. І це не перебільшення. Тому замість «портрету» юриста-міжнародника Геннадія Друзенка вийшов «портрет» Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова.
(Менше з тим, із детальним життєписом цієї неординарної особистості та її поглядами можна ознайомитись на цьому сайті – матеріал вартий прочитання.)
У відео лідер ПДМШ розповідає про результати двох місяців роботи медиків-добровольців на сході України: Бахмут, Слов’янськ, Часів Яр, Добропілля, Мирноград, Павлоград та інші міста. У перший місяць медичну допомогу надали більш як 500 військовим і цивільним пацієнтам, і в другий – майже 450. Таку відмінність Геннадій пояснює тим, що ПДМШ мусив відійти з Бахмута, де був великий потік поранених після бомбардувань, до Добропілля, де цей потік був набагато менший. «У поточній ротації ця цифра буде, на жаль, вищою, – каже Друзенко. – За цими сухими цифрами – чиїсь життя, їхні рідні та близькі, ті, хто їх кохає, і кого кохають вони».
Він згадує молодого бійця, в якого тричі зупинялося серце, наставала клінічна смерть, і тільки завдяки лікарям ПДМШ його не відпустили передчасно на той світ. Як виявилося, у нього тоді був день народження.
Згадує восьмирічну дівчинку з Привілля за кілька десятків кілометрів від Лисичанська, яка надворі гралася зі своєю 12-річною сестрою та двома хлопчиками і потрапила під артобстріл. Хлопців убило на місці. Старша пропускала молодшу в льох. Старшу врятувати не вдалося, а молодшу медики ПДМШ довезли до лікарні в Дніпрі, і вона вижила.
З особливою гордістю Геннадій розповідає, що ПДМШ нарешті отримав офіційний статус на війні, за який він боровся останні вісім років. «Тож відтепер ПДМШ – частина сил оборони України!»
Більше – у відео: