Imago pietatis – у Культурно-мистецькому центрі НаУКМА відкрито виставку ікон на ящиках з з-під набоїв
Учора в Культурно-мистецькому центрі Національного університету «Києво-Могилянська академія» відкрито виставку ікон на ящиках з-під набоїв, що має назву «Imago pietatis» («образ благочестя»). Виставку робіт київських митців Софії Атлантової та Олександра Клименка присвячено загиблим під час війни українським воїнам, а також матерям, що втратили на війні дітей, і дружинам, чиї чоловіки загинули на Донбасі, захищаючи Україну. Ікони написані на фрагментах ящиків з-під набоїв та озброєнь, привезених із фронту, в рамках спільного проекту митців з Першим добровольчим мобільним шпиталем ім. Миколи Пирогова.
За словами Софії Атлантової, на виставці представлено понад 40 робіт. «Тут представлені ікони страсного циклу, а також богородичні ікони. Страсні ікони присвячені темі страждань Ісуса Христа. Ця тема страждань присутня і в богородичних іконах як пророцтво смерті Спасителя. Водночас вони нагадують нам про ті страждання, які вже шостий рік поспіль продовжуються у східній Україні».
Під час відкриття виставки Олександр Клименко розповів про те, як і чому виникла ідея робити ікони на ящиках з-під набоїв, про головну ідею проекту – перетворення смерті (символом якої є ящик від озброєнь) на життя (яке в українській культурі традиційно символізує ікона), а також про діяльність добровольчого шпиталю, на підтримку якого йдуть виручені від продажу ікон гроші.
«Ініціатором цієї виставки був президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» проф. Андрій Мелешевич, – розповіла керівниця Культурно-мистецького центру НаУКМА Владислава Осьмак. – Він був у Сполучених Штатах, в Індіанському університеті в Блумінгтоні, де в той час відбувалася виставка ікон на ящиках з-під набоїв. Він поспілкувався на цю тему з Геннадієм Друзенком [головою Наглядової ради ПДМШ], який також там перебував. А у нас, якщо такі хороші ініціативи виникають, то все дуже швидко вирішується. Андрій Мелешевич переслав мені інформацію. З Геннадієм ми знайомі, і все вирішили за дві секунди. Потім зв’язалися з Олесем і буквально за два дні зробили виставку».