Reuters: «В українській лікарні, де працюють медики під ракетними обстрілами»
Reuters опублікував матеріал Хорхе Сільви про роботу ПДМШ біля лінії фронту на сході України:
***
Лікарня в українському містечку Бахмут не була призначена для прийому черг з машин швидкої допомоги, які привозять поранених і травмованих з передової найбільшого поля бою в Європі.
Так само чотири місяці тому медики-добровольці не очікували, що вони будуть, як човники, курсувати з передової та на передову жорстокої танкової битви під акомпанемент ракет і обстрілів.
«Я ще не бачила стільки людського горя. Абсолютно непотрібні страждання», – каже Єлена Булахтіна, канадійка російського походження, яка приєдналася до Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова – групи цивільних медичних працівників, які займаються наданням медичної допомоги на передовій.
Основна робота госпіталю зараз — «стабілізувати» поранених із зони бойових дій в районі міста Попасна Луганської області, аби їх можна було перевезти до більших госпіталів в західній Україні, подалі від головної битви.
«Будь-який росіянин, який може зробити щось конкретне для допомоги Україні, а не просто сидіти у фейсбуці… повинен щось зробити», – сказала вона. Булахтіна використовує своє вміння говорити російською для спілкування з українцями з таких регіонів, як Донбас, де домінує російська мова. Вона вважає, що їй пощастило мати канадський паспорт і медичну освіту, що дозволило їй в’їхати в країну.
Її керівниця Світлана Друзенко розповіла: «Коли війна тільки почалася, я не уявляла, якими будуть втрати. А тепер бачу, що кількість жертв просто величезна… Люди гинуть – і гинуть у всіх містах».
Навіть сам масштаб лінії фронту, що протягнувся на сотні кілометрів, до межі виснажує ресурси України.
Деякі з швидких, що прибувають до лікарні, є вживаними німецькими чи польськими. За кілька метрів від входу до відділення невідкладної допомоги лежать заплямовані засохлою кров’ю дерев’яні двері, які використовували як ноші.
«Ми прийшли з пекла”, – каже Ігор, виснажений, вкритий брудом солдат, який став до бою за кілька днів після початку вторгнення в лютому. Він – один із групи солдатів, у яких діагностовано військовий невроз або посттравматичний стресовий розлад, в очікуванні евакуації до лікарні.
«На атакували всім – артилерією, літаками, – скрізь обстріли, день і ніч, – сказав він. – Ми були в бою майже шість днів. Попасна повністю знищена».
24 лютого Росія направила в Україну десятки тисяч військових у рамках, як вона назвала, «спеціальної операції» з демілітаризації та «денацифікації» свого південного сусіда.
Україна та її союзники відкидають це як безпідставний привід для війни.
Алессандро, інший член групи солдатів, користається очікуванням для відеочату зі своєю онукою, яку вдалося вивезти до Польщі. «Моя родина там у безпеці, поки ми через це проходимо».
Швидка має евакуювати двох бійців у машині, в якій зазвичай зможе розміститися лише однин пацієнт. Один із них отримав осколкове поранення хребта. Лікарі кажуть, що його життю нічого не загрожує, але він може втратити користуватись руками та ногами.
Приблизно за 70 км (44 милі) на північний захід від Бахмута 20-річна волонтерка Олександра Погранична навіть не має машини швидкої допомоги.
Вона – єдиний парамедик у своєму підрозділ – чекає в місті Святогірськ, поки солдати не заберуть її на фронт або не привезуть до неї поранених.
«Я вирішила приєднатися і допомогти, — каже вона – Ми повинні це зробити».
Її батько у Львові в західній Україні дав їй гроші на придбання засобів індивідуального захисту, але мати перестала з нею спілкуватися.
На руці у неї татуювання українського герба з цитатою української поетеси Лесі Українки:
«Я в серці маю те, що не вмирає».
